Іван Нечуй-Левицький народився 13 (25) листопада 1838 р. в Стеблеві.

Помер 2 (15) квітня 1918 р. в Києві.

Український прозаїк, перекладач, письменник.

Маючи м'яку вдачу, Іван Нечуй-Левицький показував дивовижну твердість та категоричність, коли йшлося про святі для нього речі. У цьому вдався в батька-священика. Ще в Кишиневі написав працю «Про непотрібність великоруської літератури для України та Слов'янщини». Ішлося не про те, що ця література «гірша» за нашу — цінував Лєскова, Толстого, Островського, особливо Щедріна. Але вважав: російська література потрібна для Росії, а нам потрібна своя. Гріх нашої інтелігенції, на думку Левицького, саме в тім, що вона виховалася на російській літературі, яка підмінила власну.

У 1994 році ім'я письменника було присвоєне постановою Кабінета міністрів України Богуславському педагогічному училищу (нині Богуславський гуманітарний коледж імені І. С.Нечуя-Левицького).

 

Основні твори

 

Романи

«Хмари» (1874),

«Над Чорним морем» (1890),

«Князь Єремія Вишневецький» (1897, опубл. 1932)

 

Повісті

«Дві московки» (1868),

«Рибалка Панас Круть» (1868),

«Причепа» (1869),

«Микола Джеря» (1878),

«Кайдашева сім'я» (1879)

 

 

Кайдашева сім'я

 

Запорожці