ПРО СУТЬ КУЛЬТУРИ

Якими б складними не були часи, як би важко не жилось економічно - Культура – це той оплот, який  тримає епохи, народи і кожну людину окремо. Це маяк, без якого так легко заблукати. І чим важче і темніше довкола, тим більше зростає значимість і цінність цього маяка. Завдання Культури – не ублажати, догоджати і підсолоджувати, не теленькати бубонцями, а будити і піднімати. Зривати покрови, говорити правду, бити у дзвони. Ростити і окрилювати. Вчити віддавати і любити.

Культура не живе там, де люди ненавидять один одного. Ненависть убиває  Культуру, роз’їдає її серцевину.

Вона відсутня там, де немає тепла і взаєморозуміння.

Вона не живе там, де застій і байдужість, де чванство і самодурство, де допускається приниження і наклеп. Там, де не вміють жертвувати собою, де ідеали замінили ідолами. Вона фізично не може знаходитись у не провітрених приміщеннях осуду серед павутиння пліток, там, де поняття героїзму давно занесено у комору разом із несписаним театральним реквізитом. Бо, враз, знадобиться винести на світло перед суворою комісією і засвідчити наявність серед свого ужитку?

Культура примушує працювати на себе, не покладаючи рук. Працювати усією своєю суттю, - серцем, душею, розумом, руками і ногами. Всюди і завжди. Без вихідних і перепочинку.

Культура – поняття духовне, бо в її основі – живий Дух, тобто Вогонь. Суть Вогню – Любов. Там, де немає Любові – не може бути і Культури.

Культурі потрібні крила. Вона не існує без натхнення. Її не буває без свободи. Свободи від цинізму, гордині, підлості, дріб’язковості, ницості.

Якщо суспільство хворе і недалеке – воно не пробачає Культурі. Воно витісняє її у вогкі підвали своєї нікчемності, обвішує статутами і нормами, актами і угодами і сідає зверху, як на скриню із приданим. Поцікавтеся у представників такого суспільства, які взяли на себе сміливість називатися її носіями, чи люблять вони Культуру, чи шанують  і дізнаєтеся, як глибоко вони її ненавидять. Тому що вони прийшли брати. А вона дає тільки тому, хто віддає і служить їй сам.

Культура – не для невдах і сірості, у яких ніде нічого не склалося, тому вони й залізли на скриню. Їй не потрібні лише вахтери і наглядачі, а -  соратники і творці.

Однак це про неї вже давно забуло чимало тих відомств і закладів, які за старою звичкою чи через непорозуміння носять у своїх назвах її ім’я, проте, ділячи між собою скупі подачки, не помітили, як вона лишила їхні будівлі. Такі заклади - мертве фондосховище, а не гомінкий вулик у час цвітіння акації. 

Заклад культури має бути Храмом Краси, а не стійлом для парнокопитних.

У заклад Культури мають входити, знімаючи капелюха і притамовуючи подих, а не відчиняючи двері ногою і забуваючи її за собою зачинити.

Справжні носії Культури – служителі Світла. Там, де з’являється факел Культури – з’являються Радість і Добро, Чистота і Сила, Високі устремління і Натхнення, людська Єдність і Оновлення.

Спалахуючи у пітьмі, факел висвічує усю убогість і бруд, в якому жили раніше. Той, хто жахається цієї картини – приєднується до Культури. Всі інші стають її лютими ненависниками. Таргани не переносять світла – розбігаються по щілинах. Змії шиплять, коли світло тривожить їхній сон. Але вогню бояться і вони. Тільки подібне прагне подібного.

Культура ніколи не приходить одна. За нею обов’язково йдуть люди, які більше не можуть жити без неї. У яких зводить тіло без її кисню, стискається серце, не помічаючи її у кожному людському прояві. Факел несе людина, яка навчилась його запалювати. Однак тепер вогонь передається один одному від смолоскипа до смолоскипа. Все більше і більше. Бо Світло потрібне усім.

Бо більше не можна жити у пітьмі.

Бо лише світло дає віру у шлях і вказує, де ця віра перетворюється в реальність.

Культура –  найперша необхідність для тих, хто живий духом.

Всіх інших вдовольняє цивілізація.

Юлія Бережко-Камінська. 

Співзасновник і головний редактор соціально-аналітичного журналу "Пульсар Приірпіння".

Головний редактор суспільно-політичного тижневика "Ірпінський вісник".

Магістр журналістики.