Мико́ла Кіндра́тович Ворони́й народився 24 листопада (6 грудня) 1871 р. на Катеринославщині.

Помер 7 червня 1938, в Одесі.

Український письменник, перекладач, поет, режисер, актор, громадсько-політичний діяч, театрознавець. Один із засновників Української Центральної ради. Один із засновників і режисерів Українського національного театру (1917).

Творчість Вороного знаменує розрив з народницькою традицією, їй притаманна різноманітність метричних форм і строфічних побудов. Тяжіння до модернізму не перешкоджало Вороному писати твори, пройняті щирою любов'ю до народу, шаною до його найкращих синів («Краю мій рідний», «Горами, горами», «Привид», вірші, присвячені Т. Шевченкові, І. Франкові, М. Лисенкові). Водночас створює поезії, в яких висміює псевдопатріотизм («Мерці», «Молодий патріот», «Старим патріотам»).

Вороному належить ряд мистецтвознавчих («Пензлем і пером») і театрознавчих розвідок («Театральне мистецтво й український театр», 1912; «Театр і драма», 1913), в яких він виступає прихильником системи Станіславського; «Михайло Щепкін», 1913 р.; «Український театр у Києві», 1914 р.; «Режисер», 1925 р.; «Драматична примадонна», 1924 р. — про сценічну творчість відомої актриси Л. Ліницької.

Вороний — автор ряду літературознавчих статей, театральних рецензій. У спадщині Вороного значне місце посідають переклади й переспіви з інших літератур.

 

Поетичні збірки

Ліричні поезії (1911)

В сяйві мрій (1913)

Євшан-зілля (1917)

За Україну! (1921)

 

Євшан-зілля

 

О, УКРАЇНО! - одна з найкращих пісень Січових Стрільців 

 

Блакитна панна

 

Іванові Франкові (Аудіокнига) 

 

Інфанта (Аудіокнига)