Пісні літнього календарного циклу.

 

До обрядових пісень літнього циклу належать русальні, купальські та жниварські пісні.

 

Дуже давніми за походженням є русальні пісні. Вони виконувалися під час «русального тижня» (кінець травня — початок червня), коли жито починало колоситися. Наші предки хотіли забезпечити високий урожай і вплинути на міфічних русалок (мавок), аби вони не шкодили посівам, умилостивити їх, щоб не ловили і не залоскочували дівчат та хлопців. Русалки, за народними віруваннями, могли не тільки шкодити людям, а й оберігати їх від хвороб, а поле — від стихії:

 

 

Проводили русалочки, проводили,

Щоб вони до нас не ходили

Та нашого житечка не ломили,

Та наших дівочок не ловили...

                 Русальна пісня «Проводили русалочки...»

Поширеними в Україні були й купальські пісні. У ніч перед святом Купала (7 липня) хлопці й дівчата збиралися біля вогнищ, стрибали через них, співали, влаштовували ігри, дівчата пускали вінки на воду (ворожили про одруження), топили в річці чи спалювали на вогнищі опудало Купали, щоб забезпечити добрий урожай на майбутній рік. Купало, Купайло, Купала, Марена, Морена, Моряна — різні назви персонажа слов'янської міфології, бога чи богині весни й води. Купальський вогонь не гасили, а залишали дотлівати, співаючи:

Лежи, лежи, Купалочку,

В червоному багаттячку.

Зі святом Купала пов'язано чимало легенд про цвіт папороті. Існує повір'я, що папороть цвіте один раз на рік — у ніч на Купала, а той, хто зірве цвіт папороті, обов'язково буде щасливим.

Жниварські пісні— обрядові величальні пісні, які співали під час жнив. А день їх закінчення перетворювався на свято завершення польових робіт зі збирання врожаю. Проходило воно радісно й урочисто, супроводжувалося цікавими дійствами й піснями. Женці залишали на ниві кущ жита, який називали «бородою», підв'язували його, нагинали колоски до землі на схід сонця, прикрашали його, а також окрайчик хліба та сіль польовими квітами. Женці висловлювали побажання доброго врожаю в наступному році, дякували ниві за врожай. «Бороду» залишали до початку оранки.

Бувай здорова, ниво.

Бувай здорова, ниво.

Сто кіп жита вродило.

Вийди, господарю, вийди,

 

Русальні пісні

Русальні пісні — відомі в усіх слов'янських народів обрядові пісні, дуже давні за походженням, що виконувалися на «русальному тижні».

У ржі на межі

У ржі на межі, на кривій березі

Там сиділа русалка.

Просила русалка у дівочок сорочки:

Ви, дівочки-подружки,

Да дайте мені мні сорочки,

Хоча худенькую, да аби біленькую,

Хоч не біленькую, да тоненькую!

Ой біжить, біжить мала дівчина

Ой біжить, біжить мала дівчина,

А за пою да русалочка:

— Послухай мене, красная панно,

Загадаю лиш три загадочки.

Як угадаєш - до батька пущу,

Не угадаєш — з собою візьму.

— Ой що росте та без кореня,

Ой що біжить та без повода,

Ой що цвіте та без цвіточок?

Панночка загадок не вгадала

Русалка панночку залоскотала.

 

Проведу я русалочки до бору

Проведу я русалочки до бору,

Сама вернуся додому!

Проводили русалочки, проводили,

Щоб до нас вже русалочки не ходили,

Да нашого житечка не ламали,

Да наших дівочок не лоскотали,

Бо наше житечко в колосочку,

А наші дівочки у віночку.

 

Серед жіноцтва України тривалий час зберігався звичай: у «русалчин тиждень» розвішувати на деревах полотно, що його ніби русалки брали собі на сорочки.

За народним віруванням, у «русалчин тиждень» не можна було купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.

У Зелений тиждень, у четвер, ніхто не повинен працювати, щоб не розгнівати русалок, аби вони не попсували домашнього господарства.

Українські народні пісні літнього циклу. Русальні пісні

 

Купальські пісні

Купальські пісні — поширені у східних слов'ян обрядові пісні літнього циклу, що виконувалися в ніч на Купала з 6 на 7 липня.

 

Купайло, купайло

— Купайло, Купайло,

Де ти зимувало?

— Зимувало в лісі,

Ночувало в стрісі;

Зимувало в пір'ячку,

Літувало в зіллячку.

 

Заплету віночок

Заплету віночок.

Заплету шовковий,

На щастя, на долю,

На чорні брови.

Ой пущу віночок

На биструю воду.

На щастя, на долю,

На милого вроду.

Ой поплинь, віночку,

Прудко за водою,

На щастя, на долю

Милому зо мною.

 

Ой вінку мій, вінку

Ой вінку мій, вінку, хрещатий*** барвінку!

А я тебе плела вчора до вечора.

Виси, мій віночку, на злотім кілочку,

На злотім кілочку, шовковім шнурочку.

А матінка взяла, миленькому дала.

Якби-м* була знала, ще б краще 'го** вбрала,

Злотом взолотила, м'ятою обвила.

*** Хрещатий — схожий на хрест.

Тут: мається на увазі листя барвінку.

* Якбй-м — якби я.

** 'го — його.

 

Жниварські пісні

Жниварські пісні — обрядові величальні пісні, що прославляли добрий урожай, щедру ниву, хліборобську працю, висловлювали радість із приводу закінчення жнив.

 

Маяло житечко, маяло

Маяло житечко, маяло*,

Як у полі стояло,

А тепер не буде маяти,

А буде в стодолі** лежати.

До межі, женчики***, до межі,

Бо мої пиріжечки у діжі.

До краю, женчики, до краю,

То я вам пиріжечка покраю.

Котився віночок по полю,

Просився у женчиків додому:

— Возьміте мене, женчики, з собою

Та занесіть мене до господаря в стодолу,

Бо я вже в чистім полі набувся,

Буйного вітречку начувся,

Од ясного сонечка нагрівся,

А дрібного дощику напився;

Нехай же я у стодолі одпочину,

Поки вивезуть знову на ниву.

* Маяти — коливатися від вітру.

** Стодола — будівля для зберігання снопів, сіна тощо.

*** Женчик — жнець.

 

Віддавна жнива проводились толокою, коли кілька сімей об'єднувалися для спільної роботи в полі. Закінчувалася толока обідом у господаря, на ниві якого працювали женці. У піснях йому дякували за шанобливе ставлення до робітників, уславлювали його дбайливість.

 

Там у полі криниченька

Там у полі криниченька,

Навколо пшениченька.

Там женчики жали,

Золоті серпи мали,

Срібнії юрочки****,

Що в'язали снопочки.

Добрії були женці —

Дівчата й молодиці.

Дівчата — косаті,

А хлопці — вусаті,

Молодиці — білолиці.

**** Юрок, Юрочка (зменш.-пестл.) — невеличка загострена паличка, за допомогою якої в'яжуть снопи.

 

А сонечко котиться, котиться

А сонечко котиться, котиться,

Нам додому хочеться, хочеться.

Хазяїне наш, нам додому час!

Вже сонечко під липкою, липкою,

Труси, пане, калиткою, калиткою*.

Хазяїне наш, нам додому час!

Вже сонечко на ріллі, на ріллі,

Нас кусають комарі, комарі.

Хазяїне наш, нам додому час!

Вже сонечко за кущем, за кущем,

Завтра в поле вийдем ще, вийдем ще,

Хазяїне наш, нам додому час!

Давно час і пора, і пора,

Зійшов місяць і зоря, і зоря.

Хазяїне наш, нам додому час!

* Калитка — торбина для грошей, гаманець.

Українські народні пісні літнього циклу. Пісні купальскі та жниварські

 

Чи знаєш ти, що...

З пшеничних або житніх колосків дівчата сплітали вінок — символ щедрого врожаю й успішного завершення жнив. Закосичений маками, волошками, калиною вінок прикрашав найкращу жницю — «княгиню», яка в парі з хлопцем, що ніс останній сніп, в оточенні дівчат — «дружок», ішла на чолі громади до двору хазяїна. По дорозі співали пісень, у яких вшановували обжинковий вінок. Перед двором хазяїна вінок клали на хлібину, щоб «заходив хліб за хліб», тобто, щоб не було безхліб'я. «Княгиня» передавала його до рук хазяїна, а громада просила за нього викуп — «рублика на таночок». Після викупу хазяїн запрошував женців на гостину, а вінок вішав у хаті на стіні й зберігав до осені, щоб вилущеним з нього зерном розпочати сівбу озимини.

Перший сніп — дідух — зберігали до нового врожаю. На Святий вечір дідуха вносили до хати, сплітали колосся заново, надаючи снопові красивої форми, заквітчували його паперовими квітами і ставили на покуті.

За нашим народним звичаєм, збираючи врожай не тільки з поля, а й городу чи саду, годиться щось залишити в землі чи на дереві. Наприклад, на кожному дереві — по яблуку чи груші, а вишні зазвичай залишають аж на вершку — «на розплід». Існує повір'я, що коли забрати геть усе до краю, то наступного року не вродить. Часом кажуть, що це роблять для птахів, бо Бог, мовляв, родить не тільки нам, а й на їхню, пташину, долю. Це — правда.