Вороний Микола Кіндратович (літ. псевдоніми - Арлекін, Віщий Олег, Микольчик, Сіріус та ін.) народився 24 листопада 1871 року на Катеринославщині в сім'ї ремісника. Навчався в Харківському і Ростовському реальних училищах, згодом - у гімназії в Ростові-на-Дону.

Ще гімназистом почав писати вірші, захопився творчістю Т.Шевченка, театром М.Кропивницького, політичною літературою. Потрапив у поле зору поліції (арешти, обшуки) М.Вороному заборонили вступати до університету, проживати в Петербурзі та університетських містах. З драгомановцем С.Єрастовим організував у Ростові-на-Дону "Українську громаду". У Харкові перебував під впливом таємного "Братства тарасівців". Мав намір виїхати до Болгарії і вступити до Софійського університету, куди вабила його постать улюбленця революційної молоді М. Драгоманова. Але в день його приїзду до Львова надійшла телеграма, що М.Драгоманов помер.

Навчався у Віденському університеті, потім у Львівському, заприязнився з І.Франком, входив до редколегії журналу "Жите і слово", працював режисером у театрі "Руська бесіда".

З 1897 по 1900 рік - актор трупи М Кропивницького.

Видав збірки віршів "Ліричні поезії" (1911), "В сяйві мрій" (1913), виступав з театрознавчими статтями.

"В революцію 1917 року, - пише М.Вороний в автобіографії, - я брав дуже енергійну участь, особливо на початку (при моїй участі організовувалось перше ядро Центральної Ради), влаштовував мітинги...

Восени 1917 року став директором і режисером "Національного театру", який відкрив своєю постановкою "Пригвожденних" В.Винниченка. "Були перспективи вступити до уряду, я поздержався, захоплений театральним хаосом, - пише він в автобіографії. - Далі: голод, морози, пайки і ускладнення моєї хвороби неврастенії кишок". Змучений і виснажений, поет у 1920 році емігрував до Варшави ("їхав з неохотою, з мусу"), де працював "старшим аташе з правами радника" при УНР-івському уряді (для зв'язку з культурними колами Польщі). У Варшаві видав збірку поезій "За Україну" (1921). Переїхав до Львова, де викладав у консерваторії та в організованій ним драматичній школі, видав театрознавчі книги "Режисер", "Драматична примадонна"', мистецтвознавчу - "Пензлем і пером".

Перу М.Вороного належить низка перекладів із світової поезії, зокрема "Інтернаціоналу", "Марсельєзи", "Варшав'янки", творів Дайте, Словацького, Пушкіна, Гумильова, Верлена, Метерлінка та ін.

«Євшан-зілля» — поема Миколи Вороного, написана у Полтаві у 1899 р., навіяна літописною легендою про чудодійну траву-зілля євшан, яка повертає людям втрачену пам’ять. Актуальна для денаціоналізованих українців, ця легенда надихнула Вороного, і не тільки його, на поетичне відображення пробудження самосвідомості людей, які втратили своє національне коріння.

Цікаво знати:

Чебрець (тимьян, богородична трава). Його ще називали євшан-зіллям. Чебрець з давніх давен був у пошані в українців. Ця непримітна, але досить сильна енергетично та цілюща трава ставала людям в пригоді ще з сивої давнини. Чебрець належав до релігійно-обрядових трав. Волхви використовували її для обкурювання капищ. За повір′ям має сильний вплив на плодоріддя (земля, людина). Пахощі чебрецю наділені неймовірною силою, тому, за віруваннями англійців, здатні закликати ельфів.

 

Микола Вороний. Євшан-зілля (Аудіокнига)